Перша хрущівка СРСР: історія будинку на вулиці Грімау

В двох хвилинах ходьби від метро «Академічна» стоїть чотириповерховий панельний будинок, який змінив життя цієї країни. Вулиця Грімау, 16 — саме тут у 1957 році з'явилася перша хрущівка в Москві. Цей невеличкий на вигляд будинок став прототипом для мільйонів квартир, побудованих по всій СРСР. Історія його створення — це історія одного з наймасштабніших соціальних експериментів ХХ століття.

Технічні характеристики будинку:

• Рік побудови: 1957;
• Поверхів: 4 (плюс підвал);
• Квартир: 64 у 4 під'їздах;
• Мешканців: близько 250 осіб;
• Життєвої площі: 2663 м²;
• Висота стелі: 248 см;
• Конструкція: крупноблочні стіни, панельний каркас;
• Перекриття: залізобетонні;
• Витрати: 62% (стан «вживаний»).

Фото: будівництво будинку №16 на вулиці Грімау, 1957. З сайту www.pastvu.com.

Головне з статті:

• Будинок став експериментальним полігоном для майбутніх типових проектів по всьому СРСР;
• Унікальна конструкція поєднувала крупноблочні стіни з панельним каркасом;
• У будинку 64 квартири, де досі живуть 250 осіб;
• Витрати будинку становлять 62%, але він визнаний вживаним;
• Квартири коштують від 13 до 20 мільйонів рублів через історичну цінність.

Черемушницький експеримент: лабораторія масового житла

У середині 1950-х років СРСР зіткнувся з гострим житловим кризисом. Мільйони людей жили в бараках, підвалих і комунальних квартирах. Традиційні сталинські будинки з їх монументальною архітектурою будувалися занадто повільно і дорого. Потрібно було швидко знайти спосіб забезпечити житлом всю країну.

Рішення шукали в Черемушках — тоді окраїнному районі Москви, який перетворили на гігантську будівельну лабораторію. Територія отримала назву «9-й квартал Нових Черемушок» і стала іспитальним полігоном для майбутнього масового будівництва.

Ідея була революційною: будувати будинки з готових блоків і панелей, виготовлених на заводах. Це має зменшити будівництво і знизити вартість житла. Але спочатку потрібно було знати, який тип конструкції буде оптимальним.

Фото: будівництво будинку №16 на вулиці Грімау, 1957. З сайту www.pastvu.com.

Архітектура функціональності: кожен елемент має сенс

Будинок №16 проектували архітектори Євген Іохелес і Олена Хлистова разом з інженерами Вірой Герман і Іриною Копиріною. Перед ними стояла складна задача: створити житло, яке буде одночасно дешевим, швидко відбудованим і придатним для масового виробництва.

Чотири поверхи обрали свідомо — це максимальна висота, при якій можна уникнути ліфта. Кожен ліфт збільшував вартість будівлі і ускладнював експлуатацію. «Нехай ходять пішки», — мов був сказаний Хрущов, підтверджуючи проект.

Конструкція будинку була експериментальною: крупноблочні зовнішні стіни товщиною 40 см, панельний каркас, залізобетонні перекриття на ленточному фундаменті. Таке поєднання матеріалів дозволяло поєднати міцність цегляних будинків і швидкість збирання панельних.

Архітектурні надлишки виключили повністю. Ніяких колон, лепнини, баштанів — лише функціональні елементи. Навіть розміри вікон змінювалися залежно від площі кімнат: у великих приміщеннях — трипідіймальні рами, у малих — двопідіймальні. Це створювало певний ритм на фасаді без додаткових прикрас.

Фото: Фундамент будинку №16. З сайту www.pastvu.com.

Підопічні мешканці: рік спостереження за життям

Після здачі в 1957 році будинок перетворився на соціологічну лабораторію. Архітектори і градостроїти цілий рік спостерігали за життям новоселів: як вони користуються кухнями, чи достатньо місця в кімнатах, чи зручні планировки, як працює вентиляція.

Мешканці стали невольними учасниками експерименту. Спеціалісти фіксували все: від того, як часто люди виходять на балкони, до того, де вони зберігають речі. Ці спостереження легли в основу майбутніх типових проектів, які потім тиражували по всій країні.

У будинку розмістили 64 квартири у чотирьох під'їздах — однокімнатні, двокімнатні і трикімнатні. Загальна жита площа становила 2663 квадратних метри. Потолки зробили висотою 248 см — це був компроміс між комфортом і економією матеріалів.

Інновації в деталях: від вікон до планировок

Багато рішень, застосованих у першій хрущівці, сьогодні здаються дивними, але мали чітке обґрунтування. Наприклад, у першому проекті не було звичайних форточок. Вентиляцію забезпечували спеціальні отвори під підоконниками — вважалося, що це ефективніше і дешевше.

Балкони проектували не як декоративний елемент, а як спосіб збільшити житлову площу. На них передбачали спеціальні конструкції для квітів — передбачалося, що мешканці самі озеленять фасади.

У багатьох квартирах між кухнею і санвузлом зробили маленьке вікно під стелею. Це була захист від частих відключень електричного струму — у разі перебоїв можна було користуватися туалетом при природному освітленні.

Фото: Частина будинку №16. Процес будівництва будинку. З сайту www.pastvu.com.

Образцово-показовий район: екскурсії з усього СРСР

В кінці 1950-х — початку 1960-х Черемушки перетворилися на місце паломництва будівників із усього СРСР і навіть за межами. Сюди приїжджали делегації з союзних республік, соціалістичних країн, архітектори з Європи і Америки.

У місцевому клубі відкривали постійну виставку, де демонстрували досягнення експериментального будівництва. Відвідувачам показували зразки панелей, розповідали про нові технології, відвідували квартири-зразки.

Район отримав Гран-при на Всесвітній виставці в Брюсселі у 1958 році. Це був міжнародний успіх радянської архітектури і градострою. Західні спеціалісти визнали, що СРСР знайшов ефективне рішення житлової проблеми.

Від експерименту до масового будівництва

На основі черемушницького досвіду створили перші типові серії хрущівок. Будинок на Грімау став прототипом серій II-07 і 1-510, які будуємо мільйонами квадратних метрів. Але серійні версії відрізнялися від оригіналу — до чотирьох поверхів додали п'ятий, змінили планировки, спростили конструкції.

П'ятиповерхівка стала символом хрущівської епохи. За десять років — з 1958 по 1968 рік — у хрущівки переселили 90% населення, що жило в неблагоприємних умовах. Це була наймасштабніша програма житлового будівництва в історії людства.

Хрущівки будуємо не лише в СРСР. Подібні будинки з'явилися в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Німеччині, Монголії, Китаї, В'єтнамі. СРСР модель індустріального будівництва поширилася на півпівку.

67 років минуло: життя в історичному пам'ятнику

Сьогодні в першій хрущівці досі живуть близько 250 осіб. Витрати будинку становлять 62%, але будинок офіційно визнаний вживаним. Це означає, що конструкції зберегли несучу здатність, хоча багато систем потребують заміни.

Середня вартість квадратного метра в будинку становить 412-478 тисяч рублів. Однокімнатні квартири продають за 13-14 мільйонів, двокімнатні — за 18-19 мільйонів, трикімнатні — до 20 мільйонів. Ціни зберігаються на рівні району завдяки чудовому розташуванню та історичній цінності.

У двої зберігся фонтан — рідкість для хрущівських районів. Більшість подібних елементів благоустору зникли при масовому тиражуванні проектів як «архітектурні надлишки».

Фото: Частина будинку №16. Фото з yandex.ru/maps.

Наслідок експерименту

Перша хрущівка стала не просто будинком, а символом цієї епохи. Вона втілила ідею, що архітектура має служити масам, а не еліті. Функціональність важливіше краси, швидкість будівництва — важливіше індивідуальності.

Ці принципи визначили зовнішній вигляд радянських міст на десятиліття вперед. Мільйони людей отримали окремі квартири, але заплатили за це єдинообразністю архітектурного ландшафту. Спори про спадок хрущівок тривають до сьогодні — одні бачать у них рішення житлової проблеми, інші — початок деградації міського середовища.

Будинок на вулиці Грімау залишається живим свідком цього історичного експерименту. 67 років минуло — люди все ще живуть у квартирах, спроектованих як тимчасове рішення житлового кризису. Історія першої хрущівки — це історія про те, як архітектурні експерименти стають частиною життя цілих поколінь.

Обкладинка: yandex.ru/maps