Як вода потрапила в будинок: історія водопроводу від римських акведуків до крана на кухні

Обертаєте кран — і ллється гаряча вода. Наскільки звично, що здається, так було завжди. Але ще сто років тому за водою ходили до колодязів або річок, а гарячу воду гріли в печі. Як людство дійшло від глиняного кувшина до смесителя з термостатом? І чому ця історія важливіша, ніж здається?

Головне зі статті:

• Римські акведуки були настільки вдосконалені, що деякі працюють дотепер — через 2000 років;
• Водопровід у будинку кардинально змінив планування житла та соціальні відносини;
• У Росії централізований водопровід з'явився лише в XIX столітті, масовим став у XX;
• Сучасні системи споживають у 10 разів більше води, ніж використовували наші предки;
• Доступ до чистої води залишається однією з головних проблем людства.

Римські інженери: коли вода текла в кожен будинок

Почнемо з найвражаючого — Давнього Риму. Уявіть: I століття нашої ери, населення міста досягає мільйона людей, і майже в кожному будинку є водопровід. Звучить фантастично? Але це історична фактичність.

Римляни побудували систему з 11 акведуків загальною довжиною понад 500 кілометрів. Ці кам'яні «річки» несли воду з гірських джерел прямо в місто, долаючи долини та пагорби. Акведук Аппія, побудований у 312 році до н.е., працював півтори тисячі років. А знаменитий Пон-дю-Гар у Франції, хоча як водопровід перестав працювати в V столітті, дотепер стоїть і вражає туристів своїм величем.

Але найвражаючіше — не масштаби, а деталі. Римські інженери розраховували ухил з точністю до міліметра: занадто крутий — вода змое стінки, занадто пологий — застоїться і зацвіте. Вони винайшли відстойники для очищення води, розподільчі баки для рівномірної подачі та навіть перші водоміри.

У багатих домах були не лише крани, а й фонтани, басейни, теплі підлоги з водяним опаленням. Терми — суспільні бани — споживали стільки води, скільки сьогодні витрачає невеликий міст. Римляни витрачали на одного мешканця від 500 до 1000 літрів води на день — більше, ніж сучасний росіянин.

Що сталося з цим чудом інженерії? Варвари зруйнували акведуки в V-VI століттях, і Європа на тисячу років повернулася до колодязів і відер. Рим із мільйонного міста перетворився на село з населенням 30 тисяч осіб.

Фото з сайту: upload.wikimedia.org

Середньовіччя: коли вода стала розкішшю

Після падіння Риму водопровід зник із Європи майже на тисячоліття. Міста будували біля річок, мешканці носили воду в кувшинах і бочках. Багаті наймали водоносів — спеціальних людей, які весь день тягали воду по домах.

У середньовічних замках воду зберігали у цистернах, збираючи дощову воду з дахів. Рицарі милися рідко не від нелюбові до чистоти, а тому що кожне відро води коштувало зусиль. Тому й з'явилися духи — щоб заглушити природні запахи.

Цікаво, що в цей самий час у арабському світі водопровід процвітав. У Кордові, Дамаску, Багдаді були чудові системи водопостачання з фонтанами та банями. Крестоносці, вперше потрапивши в арабські міста, були приголомшені розкішшю: вода текла прямо в будинки, а люди милися щодня.

На Русі довго обходилися річками та колодязями. У дерев'яних містах водопровід був просто небезпечним — одна іскра могла влаштувати пожежу. Воду брали з річок або рвали колодязі на дворах. Зимою розтоплювали сніг — і це вважалося найчистішою водою.

Цікавий факт: професія водоносів існувала в російських містах до XX століття. У Петербурзі водоносів продавали воду з Неви, причому річкову воду вважали кориснішою за колодязну. За відро платили 3-5 копійок — непогані гроші для простого людини.

Ренесанс інженерії: як Європа згадала про комфорт

Відродження почалося в XIV-XV століттях, коли європейські міста стали багатіти та зростати. Першими згадали про водопровід у Італії — там збереглися римські традиції та документи.

У 1453 році у Флоренції побудували перший після античності міський водопровід. Воду подавали по глиняних трубах з гірських джерел. Правда, водопровід був лише суспільним — приватні будинки задовольнялися колодязями ще триста років.

Лондон отримав водопровід у 1613 році. Приватна компанія New River Company проклала канал довжиною 62 кілометри від джерел у Хартфордширу. Воду розподіляли по дерев'яних трубах, а в домах ставили свинцеві крани. До речі, слово «водопровідчик» англійською — «plumber» — походить від латинського «plumbum» (свинець).

Цікава деталь: перші крани були не поворотними, а підйомними. Щоб відкрити воду, треба було підняти важкий металевий стержень. Це вимагало сил, тому крани часто робили дуже маленькими — щоб економити воду.

У Парижі водопровід з'явився при Людовику XIV. Король побудував грандіозну «Машину Марлі» — систему водяних коліс і насосів, яка піднімала воду з Сени на висоту 150 метрів і подавала її в Версаль. На утримання цього чуда техніки витрачали 10% бюджету королівства.

Російський водопровід: від Петра до комунізму

У Росії перший водопровід побудував Петро І в Літньому саду в 1705 році. Вода з річки Ліговки по дерев'яних трубах поступала до фонтанів. Система працювала лише влітку — взимку труби замерзали. А перші водопровідні труби до приватних будинків з'явилися ще раніше — до палацу Меншикова.

Справжній міський водопровід у Петербурзі з'явився лише в 1863 році. Англійська компанія побудувала водопровідну станцію на Неві, проклала чавунні труби по головних вулицях. Але задоволення було дорогим — підключення коштувало річну зарплату робітника.

Москва отримала водопровід ще пізніше — у 1804 році був завершений Мытищинський водопровід, але масове будівництво почалося в 1874 році. Воду брали з Мытищинських джерел. Цікаво, що москвичі спочатку не довіряли «машинній» воді і продовжували купувати річкову у водовозів.

До 1917 року водопровід був лише в великих містах, і то не в усіх будинках. У комунальних квартирах один кран обслуговував 5-6 сімей. Горячої води не було взагалі — її гріли в титанах і самоварах.

Масове будівництво водопроводу почалося в СРСР у 1930-х роках. Кожен новий завод, кожен новий міст обов'язково отримував водопровідну мережу. До 1960-х років водопровід був у більшості міських квартир, але гаряча вода залишалася розкішшю.

Гаряче водоснабження стало масовим лише в 1970-80-х роках. Пам'ятаєте радість, коли в домі нарешті провели гарячу воду? Більше не потрібно було гріти воду в каструлях, можна було прийняти душ у будь-який час.

Фото з сайту: mos.ru

Як кран змінив будинок: революція в плануванні

Поява водопроводу кардинально змінила архітектуру житла. Раніше будинки будували біля джерел води — річок, колодязів, родників. Водопровід звільнив архітекторів від цієї залежності.

У будинках без водопроводу кухня була окремим приміщенням або взагалі знаходилася на дворі — через небезпеку пожежі. З появою водопроводу кухня перемістилася в будинок і стала його важливою частиною.

Ванні кімнати з'явилися лише з водопроводом. Раніше милися в банях, в тазах перед пічкою або взагалі на вулиці влітку. Перші ванні кімнати були розкішшю — їх влаштовували в підвалі або на даху, подалі від житлових кімнат.

Цікаво, як змінювався статус ванної кімнати. У XIX столітті її приховували в підвал або шафі. У XX столітті ванна стала обов'язковою частиною кожної квартири. А в XXI столітті ванна перетворилася на місце релаксації — з джакузі, сауною, дорогим сантехнічним обладнанням.

Поява водопроводу змінила й соціальні відносини. Раніше похід за водою був соціальним подією — біля колодязя зустрічалися сусіди, обговорювали новини, домовлялися про справи. Водопровід зробив побут більш приватним, але й більш ізольованим.

Гаряча вода: друга революція

Холодний водопровід вирішив проблему доставки води, але не звільнив від необхідності її нагрівання. Довго часу гарячу воду готували в печах, на плитах, в спеціальних нагрівачах.

Перші системи гарячого водоснабження з'явилися наприкінці XIX століття. У багатих домах встановлювали газові або вугільні водонагрівачі — попередники сучасних бойлерів. Але це була штучна розкіш.

Масове гаряче водоснабження почалося з централізованих систем. У СРСР будували ТЕЦ, які одночасно виробляли електричність і гарячу воду для опалення та водопостачання. Ця система виявилася дуже ефективною — одночасно вирішувалися проблеми енергії та комфорту.

Цікавий факт: у СРСР існували норми витрати гарячої води — близько 140 літрів на людину в сутки. Це вважалося достатнім для всіх побутових потреб. Сьогодні середній росіянин витрачає приблизно стільки ж гарячої води в день, але загальне водопотреблення зросло.

Поява гарячої води з крана стала справжньою революцією в побуті. Більше не потрібно було планувати миття заздалегідь, гріти воду в каструлях, економити кожну краплю. Душ став щоденним ритуалом, а не щотижневим.

Сучасні системи: розумний водопровід

Сьогодні водопровід — це складна високотехнологічна система. Вода проходить багатоступеневу очистку, збагачується корисними речовинами, контролюється автоматикою.

Сучасні крани оснащені термостатами, які підтримують задану температуру. Сенсорні смесителі вмикаються від руху рук. Системи рециркуляції забезпечують миттєву подачу гарячої води.

У «розумних домах» водопровід інтегрований у загальну систему керування. Можна включити душ із смартфона, налаштувати температуру води в певний час, отримувати сповіщення про протікання.

З'явилися системи очищення води прямо в квартирі — від простих фільтрів до установок зворотного осмосу. Багато хто перестав довіряти централізованій очистці і вибирає контролювати якість води самостійно.

Розвиваються технології економії води. Аератори змішують воду з повітрям, зменшуючи витрати без втрати комфорту. Двокомірні сливи в унітазах економлять до 30% води. Системи збору дощової води використовують її для технічних потреб.

Екологія та економіка: ціна комфорту

Сучасний водопровід — це не лише комфорт, а й серйозне навантаження на природу. Один кран у квартирі споживає стільки води, скільки раніше вистачало цілій деревні.

Сучасний росіянин витрачає в середньому 200-250 літрів води в день на всі потреби — від пиття до душу. Для порівняння: мешканець середньовічного міста обходився 20-30 літрами, а сучасний мешканець деяких африканських країн часто задовольняється 15 літрами в сутки.

На виробництво і доставку гарячої води витрачається величезна кількість енергії. Нагрівання води для одного душу вимагає стільки ж енергії, скільки горить 100-ватна лампочка протягом 10 годин.

Очищення стічних вод — ще одна проблема. Все, що йде в каналізацію, потрібно очистити до стану, безпечного для природи. Сучасні очисні споруди — це високотехнологічні підприємства, які коштують мільярди рублів.

Майбутнє води: що нас чекає

• Водопровід майбутнього буде ще більш «розумним» і екологічним. Системи штучного інтелекту будуть аналізувати якість води в реальному часі, передбачати поломки, оптимізувати витрати.
• Розвиваються технології отримання питної води з повітря, опреснення морської води, глибокого очищення стічних вод. У умовах зміни клімату та зростання населення ці технології стають життєво важливими.
• З'являються замкнуті системи водопостачання, де вода очищається і використовується повторно прямо в будинку. Такі системи вже працюють на космічних станціях і в експериментальних поселеннях.
• Можливо, у майбутньому кожен будинок матиме власну систему отримання та очищення води, як сьогодні багато будинків мають сонячні батареї. Централізований водопровід може стати резервною системою, а не основною.

Від римських акведуків до розумних кранів — шлях довжиною в дві тисячі років. Але найцікавіше, що основні принципи залишилися тими самими: знайти чисту воду, доставити її в будинок, зробити доступною кожному. Змінилися лише технології та масштаби.

Кожен раз, обертаючи ручку крана, ми користуємося результатом тисячолітніх зусиль людства. За цим простим жестом стоїть історія цивілізації, триумф інженерної думки та постійна турбота про те, щоб у кожного людини була чиста вода. Можливо, саме тому доступ до води вважається одним з основних прав людини — адже без води немає життя, а без водопроводу немає комфорту.

Обкладинка з сайту: upload.wikimedia.org