Як приймали душу 200 років тому?

Історія ванної кімнати починається з появи купальної чаші кілька тисяч років тому. При цьому ні її функціонал, ні форма не претерпіли кардинальних змін. Стандартна ванна в типовій квартирі мало чим відрізняється від вани, знайденої при розкопках давніх міст.

Мармурна ванна в III столітті до нашої ериВанна

У середньовічній Європі купання вважалося гріхом, що спричиняло поширення різних хвороб. Правда, до XIX століття європейці одумалися і повернулися до баних процедур. Тоді замість звичайної нам вани використовували сидячі купелі чи тази.

Багаті люди мали змогу собі дозволити купелі з дорогих матеріалів — емалі та цинка. Ті, хто був ще більш вдалими, купували чаші з жести. З 1840 року в багаті дому провели гарячу воду, а з 1870-х банині процедури стали доступними і середньому класу.

У бідних домах встановлювали газові колонки для нагріву води, але вони були дорогою в утриманні, створювали багато шуму і становили небезпеку, бо іноді вибухали.

У прибуткових домах встановлювали новшества — вани з газовою колонкою. Правда, через дороговизну і складність у експлуатації користувалися ними неохотно.

В кінці XIX століття у Франції починають виготовляти високоякісні керамічні чаші для раковин і унітазів.

Першим був Еміль Жакоб, що виготовляв сантехнічні крани та труби. Він об’єднався з Морісом Делафоном — виробником виробів із емалюваного білого пісковика. Разом вони створили невелике виробництво з виготовлення сантехнічного фаянсу.

Ставка на новий вид продукції виявилася правильною. У 1889 році вироби двох підприємців отримали золоту медаль на виставці в Парижі.

Душ

Спочатку душою для людства служив водоспад. Потім протягом багатьох століть люди поливали себе водою з кадки.

Перші зображення душа у його сучасному вигляді знайдені на афінських вазах, датованих IV століттям до нашої ери. Наприклад, на одній з них показано дві душові, де миються чотири молоді жінки. Подаюча через трубу вода ллється на них через душові лейки у вигляді левих і кабанятих голов.

Цілий комплекс душових (початок II ст. до н. е.) знайдено при розкопках у Туреччині. У них використовували семи рівні душових установок. Вода ллилася на людей згори з магістральної системи, а потім текла в інші купальні приміщення, з яких потрапляла в відводну систему.

Прототип сучасної душової кабіни з’явився у 1810 році. Він був висотою 3,5 метра і складався з розміщених внизу та вгорі тазів-резервуарів.

Мінусом такого душа було багаторазове використання води: вона стікала з верхнього резервуара в нижній, а потім піднімалася по трубам і знову поливала миючогося.

У тому ж 1810 році було винайдено душову завісу, яка служила й полотенцем: тканина пропитувалася ароматичними маслами, щоб після душі людина приємно пахла.

Унітаз

Унітази, схожі на ті, що встановлені в сучасних туалетах, з’явилися лише у другій половині XIX століття. До цього часу справа обмежувалася двома варіантами — місце для відходів у дворі чи горшок.

Першим унітазом був гібрид стільця і нічного горшка — наприклад, так званий «земляний унітаз», винайдений Генрі Моулом у 1860 році.

У контейнері позаду «стульчака» знаходилась суха земля. Стоїло просто дернути за важіль, і земля сипалася в горшок, який потім опорожнювали — так було простіше і чистіше. Ця модель щось нагадувала кошиковий туалет.

Прародителі сучасних унітазів були незручними і створювали масу проблем.

У перших унітазах продукти життєдіяльності опорожнювалися в резервуар, куди потім скидалася вода і відвозили їх далі в каналізаційну трубу. Води не завжди вистачало для успішного смиву. Тому перші туалети влаштовували десь у задніх кімнатах.

Проблема з запахами вирішилася після винаходу унітаза з сифоном (S-bend). Змінилися й слив: якщо раніше він залежав лише від сили води, то 1870-х роках почали застосовувати безклапанний сифон, який створював вакуум і всмоктував забруднену воду.

Винаходи Краппера: бачок з перекриваючим подачу води автоматичним жваково-поплавковим клапаном і унітаз з «водяним замком» у вигляді вигнутої у формі літери U сливною трубою.

Смеситель

«Революційний» водопровідний кран — перший кульковий смеситель — винайшов у 1940 році Алекс Манукян.

Винятковість смесителя полягала в тому, що замість двох клапанів — для гарячої і холодної води — використовувався один, який одночасно регулював і напір, і температуру. Виробників сантехніки винахід не зацікавив, і Манукян вирішив сам виготовляти й продавати такі смесители.