Як приймали душу 200 років тому?

Історія ванної кімнати починається з появи купальної чаші кілька тисяч років тому. При цьому ні її функціонал, ні форма не претерпіли кардинальних змін. Стандартна ванна в типовій квартирі майже не відрізняється від ванни, знайденої при розкопках давніх міст.

Мармурна ванна в III столітті до нашої ери. Ванна

У середньовічній Європі купання вважалося гріхом, що спричиняло поширення різних хвороб. Правда, до XIX століття європейці одумалися і повернулися до банных процедур. Тоді замість звичної нам ванни використовували сидячі купелі або тази.

Багаті люди могли собі дозволити купелі з дорогих матеріалів — емалі та цинка. Ті, хто був ще вище, купували чаші з жести. З 1840 року в багаті дому провели гарячу воду, а з 1870-х банині процедури стали доступні й середньому класу.

У бідних домах встановлювали газові колонки для підігріву води, але вони були дорогою в утриманні, створювали багато шуму та представляли небезпеку, бо іноді вибухали.

У прибуткових домах встановлювали новшества — вани з газовою колонкою. Правда, через дороговизну та складність у експлуатації, користувалися ними неохоче.

В кінці XIX століття у Франції почали виготовляти високоякісні керамічні чаші для раковин і туалетів.

Першим був Еміль Жакоб, який виготовляв сантехнічні кранці та труби. Він об’єднався з Морісом Делафоном — виробником виробів із емалеваного білого пісковика. Разом вони створили невелике виробництво з виготовлення сантехнічного фаянсу.

Ставка на новий вид продукції виявилася правильною. У 1889 році вироби двох підприємців отримали золоту медаль на виставці у Парижі.

Душ

Спочатку душем людям служив водоспад. Потім протягом багатьох століть люди поливали себе водою з кадки.

Перші зображення душа у його сучасному вигляді знайдено на афінських вазах, датованих IV століттям до нашої ери. Наприклад, на одній з них показано дві душові, де миються чотири молоді жінки. Вода, що поступає по трубі, ллилася на них через душові лейки у вигляді левих і кабанятих голов.

Цілий комплекс душових (початок II ст. до н. е.) знайдено при розкопках у Туреччині. У них використовували семи рівні душових установок. Вода ллилася на людей зверху з магістральної системи, а потім текла в інші купальні приміщення, звідки потрапляла в відводну систему.

Прототип сучасної душової кабіни з’явився у 1810 році. Він був 3,5 метра висотою і складався з розташованих унизу та вгорі тазів-резервуарів.

Мінусом такого душа було багаторазове використання води: вона стікала з верхнього резервуара в нижній, а потім піднімалася по трубах і знову поливала миючогося.

У тому ж 1810 році було винайдено душову завісу, яка служила й полотенцем: тканина пропитувалася ароматичними маслами, щоб після душі людина приятно пахла.

Унітаз

Унітази, схожі на ті, що встановлені в сучасних туалетах, з’явилися лише у другій половині XIX століття. До цього діло обмежувалося двома варіантами — відходове місце у дворі або горшок.

Першим унітазом був гібрид стільця і нічного горшка — наприклад, так званий «земляний унітаз», винайдений Генрі Моулом у 1860 році.

У контейнері позаду «стульчака» знаходилась суха земля. Стоїть просто дернути за важіль, і земля зсипалася в горшок, який потім порожнявся — так було простіше і чистіше. Ця модель щось нагадувала кошачий туалет.

Прародити сучасних унітазів були не зручними та викликали масу проблем.

У перших унітазах продукти життєдіяльності порожнялись у резервуар, куди потім вливалася вода і відносили їх далі в каналізаційну трубу. Води не завжди вистачало для успішного смиву. Тому перші туалети влаштовували де-небудь у задніх кімнатах.

Проблема з запахами вирішилася після винаходу унітаза з сифоном (S-вигин). Зміни стосувалися і сливного каналу: якщо раніше він залежав лише від сили води, то у 1870-х роках почали застосовувати безкласний сифон, який створював вакуум і всмоктував забруднену воду.

Винаходи Краппера: бачок з перекриваючим подачу води автоматичним шаровим клапаном і унітаз з «водяним замком» у вигляді вигнутого у формі літери U сливної труби.

Сміситель

«Революційний» водопровідний кран — перший кулячий сміситель — винайшов у 1940 році Алекс Манукян.

Виключність смісителя полягала в тому, що замість двох клапанів — для гарячої і холодної води — використовувався один, який одночасно регулював і напір, і температуру. Виробників сантехніки винахід не зацікавив, і Манукян вирішив сам виготовляти та продавати такі смісители.