Майя Плисецька: як жила вельми балерина поза сцени

Вона вишивала свою судьбу точно так само, як танцювала — на межі можливостей. Майя Плисецька стала легендою при житті, але й у побуті залишалася такою ж тонкою, рішучою і незалежною. Її дім був продовженням її характеру — строгим, красивим, наповненим світлом і достойністю. Сьогодні ця квартира — музей, де можна побачити, як жила справжня прима. Розповідаємо детальніше.

Коротка біографія

Майя Михайлівна Плисецька народилася 20 листопада 1925 року в Москві. Її батько — радянський дипломат, мати — акторка немого кіно. У 1938 році батька стрічали як «ворога народу», матір сослали в лагір під Актюбинськом, а Майю прийняла тітка — балерина Суламіфь Мессерер. Саме вона віддала дівчину в хореографічне училище при Балеті.

Перший виступ на сцені Болгарного відбувся, коли Майї було всього 18 років. У 1950-х вона вже виконувала головні партії, але з політичних причин довго не виїзжала за межі країни. Лише в 1960-х їй відкривалися світові сцени — Нью-Йорк, Париж, Мілан. Її лебедь у «Умирающем лебеде» вважається еталоном. Мужем Плисецької став композитор Родіон Щедрин — пара прожила разом понад півстоліття.

Де жила: квартира на Арбаті

Останні десятиліття життя Плисецька провела в будинку на Спасопесковій площі, поруч з Арбатом. Тут вони жили разом із Родіоном Щедриным. Після смерті балерины квартира була передана місту і стала Домом-музеєм Майї Плисецької.

Музей відкритий для відвідувачів, і там можна побачити особисті речі, афіші, костюми, листи, фотографії, сценичні черевики, пляшки з духами і навіть балетні палички, якими вона розминяла м'язи.

Це був не розкішний інтер'єр, а простір інтелекту і смаку: білі стіни, чітке світло, дерев'яні полиці, дзеркало в повний ріст, робочий стіл із листами. Дім, у якому кожна річ мала значення і історію.

Дім як відображення характеру

Майя Михайлівна жила строго, але красиво. Вона не терпіла візуального шуму — жодної переповненості інтер'єру, жодних зайвих деталей. Колірна палітра — нейтральна, спокійна. На стінах — театральні афіші, фотографії з гастролей, листи від Шагала, Тиши, Кармен Амайі. У шафі — сценичні костюми, аккуратно розташовані в чохлах.

Кухня була невеличкою, але затишною. Вона любила легку їжу, особливо овочеві супи та рибу. Солодкого не їла. Раз на тиждень — шампанське. «Мені не заборонено — мені не потрібно», — говорила вона про цукор.

На підвіконнях — живі квіти. Найлюбленішими були білі лілії та червоні тюльпани. Її букет завжди стояв у головній кімнаті, як знак поваги до себе і простору.

Ранок балерины

Вона вставала рано, навіть у пенсії. Починала день з легкої гімнастики та розтягування. Робила це тихо, не показуючи нікому. Це не була обов'язковість — це був спосіб життя. Вона поважала дисципліну.

Після тренувань — кава, коротка прогулянка або читання. На обід — овочевий суп, риба на пару, тост із чорного хліба. Ужин — рано, і завжди дуже легкий. Навіть у 80 років вона зберігала неймовірну фігуру — завдяки режиму, самодисципліні та відмові від зайвого.

Вдихнення, тиша і книги

У домі Плисецької завжди було тихо. Вона не терпіла гучних розмов, різкої музики, телевізора як фон. Коли приходили друзі, це були справжні вечори — із музикою, розмовами, спонтаними виступами. У гості заходили: Шостакович, Ростропович, Солженицин, Еліза Бетта Лепаль, Фелліні.

Книги були головним прикрасою дому. Її бібліотека — це Гете, Цвєтаєва, Ахматова, Чехов, Флобер. Вона перечитувала улюблене і робила записи на полях. Читання було не відпочинком, а продовженням праці над собою.

Листи, духи та костюми

У окремій кімнаті — її листи. Вона вела широку переписку: з Марселем Марсо, Івом Сен-Лораном, Морісом Бежаром. Зберігала все: телеграми, листівки, записки від фанатів, афіші з автографами.

На туалетному столику — пляшки з духами, більшість — французькі, від Guerlain і Caron. Вона обирала духи інтуїтивно, як музику.

Сценичні костюми Плисецька не віддавала театрам — вони зберігалися вдома, розташовані, доглянуті, начебто чекали повернення на сцену.

Її остання роль — дім

Дім став її останнім театром. Тут Плисецька жила в повній гармонії: у колі книг, музики, квітів, тиші. Не було бурної розкіші, але було те, що набагато важливіше — повага до життя.

Тепер це музей. Але навіть без екскурсоводів там чітко: тут жила жінка із геніальним тілом, гострим розумом і бездоганним смаком. Жінка, яка перетворила дисципліну у мистецтво. І дім — у відображення своєї сили та краси.

Обкладинка: culture.ru